

![]() |
Новости | Законодательство | Алгоритмы действий | Образцы документов | О проекте |
Cтаттю 10 введено в дію з 1 березня 1996 року,
статтю 33 - з 1 липня 1996 року, статтю 34 - з 1 січня 1997 року
(згідно з Постановою Верховної Ради України
від 20 лютого 1996 року N 49/96-ВР)
Статтю 9 введено в дію з 1 квітня 1997 року
(згідно з Постановою Верховної Ради України
від 6 лютого 1997 року N 50/97-ВР)
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 23 січня 1997 року N 20/97-ВР,
від 1 червня 2000 року N 1766-III,
від 19 жовтня 2000 року N 2056-III,
від 11 липня 2002 року N 96-IV,
від 10 липня 2003 року N 1086-IV,
від 10 липня 2003 року N 1096-IV,
від 21 жовтня 2004 року N 2103-IV,
від 18 листопада 2004 року N 2190-IV,
від 21 лютого 2006 року N 3448-IV,
від 14 грудня 2006 року N 466-V,
від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 66 розділу II Закону України
від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 25 червня 2009 року N 1574-VI,
від 20 травня 2010 року N 2275-VI,
від 7 липня 2010 року N 2453-VI,
від 23 вересня 2010 року N 2559-VI,
від 21 квітня 2011 року N 3258-VI,
від 17 травня 2012 року N 4719-VI,
від 16 жовтня 2012 року N 5462-VI,
від 4 липня 2013 року N 406-VII,
від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII,
від 28 грудня 2014 року N 77-VIII,
від 26 листопада 2015 року N 848-VIII,
від 22 вересня 2016 року N 1540-VIII,
від 6 грудня 2016 року N 1774-VIII
Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
(частина перша статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 25.06.2009 р. N 1574-VI,
у редакції Закону України
від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
(частина друга статті 3 у редакції Законів
України від 01.06.2000 р. N 1766-III,
від 18.11.2004 р. N 2190-IV,
від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
Частину третю статті 3 виключено
(статтю 3 доповнено частиною третьою згідно
із Законом України від 01.06.2000 р. N 1766-III,
у зв'язку з цим частину третю вважати частиною четвертою,
частину третю статті 3 виключено згідно із
Законом України від 18.11.2004 р. N 2190-IV)
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
(частина четверта статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 25.06.2009 р. N 1574-VI,
від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
(Закон доповнено статтею 31 згідно із
Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.
Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.
Організація оплати праці здійснюється на підставі:
законодавчих та інших нормативних актів;
генеральної угоди на національному рівні;
(абзац третій частини першої статті 5 у редакції
Закону України від 17.05.2012 р. N 4719-VI)
галузевих (міжгалузевих), територіальних угод;
(абзац четвертий частини першої статті 5 у редакції
Закону України від 17.05.2012 р. N 4719-VI)
колективних договорів;
трудових договорів;
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
(частина друга статті 5 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 17.05.2012 р. N 4719-VI)
мінімального розміру посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України;
Порядок розроблення та затвердження професійних стандартів визначається Кабінетом Міністрів України.
(стаття 6 із змінами, внесеними згідно із
Законами України від 01.06.2000 р. N 1766-III,
від 18.11.2004 р. N 2190-IV,
від 16.10.2012 р. N 5462-VI,
від 26.11.2015 р. N 848-VIII,
у редакції Закону України
від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
Законодавство про оплату праці грунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України.
(частина перша статті 8 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 21.04.2011 р. N 3258-VI)
Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
(частина друга статті 8 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI)
(стаття 8 у редакції
Закону України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР)
Умови розміру оплати праці суддів та членів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, працівників її центрального апарату і територіальних органів визначаються законом.
(статтю 8 доповнено частиною третьою згідно із
Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI,
частина третя статті 8 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 22.09.2016 р. N 1540-VIII)
(стаття 9 у редакції Закону
України від 14.12.2006 р. N 466-V)
(частина перша статті 10 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 10.07.2003 р. N 1086-IV,
у редакції Законів України від 14.12.2006 р. N 466-V,
від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
(частина друга статті 10 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 10.07.2003 р. N 1086-IV,
у редакції Закону України від 14.12.2006 р. N 466-V)
(статтю 10 доповнено частиною третьою згідно із
Законом України від 10.07.2003 р. N 1086-IV)
Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.
Норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
(частина перша статті 13 у редакції
Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені пунктом 66 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008)
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
(розділ ІІ доповнено статтею 131 згідно із
Законом України від 16.10.2012 р. N 5462-VI)
(частина перша статті 14 у редакції
Закону України від 17.05.2012 р. N 4719-VI)
Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
(частина перша статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 10.07.2003 р. N 1096-IV,
від 17.05.2012 р. N 4719-VI)
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
(частина третя статті 15 у редакції Закону
України від 21.10.2004 р. N 2103-IV)
(стаття 16 із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР)
Для працівників підприємств, виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів, які виконують роботи (надають послуги), не властиві основній діяльності галузі (підгалузі), умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (підгалузей), до яких ці підрозділи належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства.
Розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад встановлюються на умовах, визначених колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених законодавством і генеральною, галузевою (міжгалузевою) і територіальною угодами.
(стаття 18 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 17.05.2012 р. N 4719-VI)
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.
Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.
Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
(частина третя статті 23 у редакції
Закону України від 11.07.2002 р. N 96-IV,
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 21.02.2006 р. N 3448-IV)
(частина перша статті 24 у редакції
Закону України від 23.09.2010 р. N 2559-VI)
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
(статтю 24 доповнено новою частиною третьою
згідно із Законом України від 23.09.2010 р. N 2559-VI,
у зв'язку з цим частини третю - п'яту
вважати відповідно частинами четвертою - шостою)
Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
(статтю 24 доповнено частиною шостою згідно із
Законом України від 21.10.2004 р. N 2103-IV)
Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.
Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.
Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається.
Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.
У разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
(стаття 28 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 04.07.2013 р. N 406-VII)
При укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.
Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.
Трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.
В період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють:
(частина перша статті 35 у редакції
Закону України від 16.10.2012 р. N 5462-VI,
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 04.07.2013 р. N 406-VII,
у редакції Закону України
від 28.12.2014 р. N 77-VIII)
Частину другу статті 35 виключено
(згідно із Законом України
від 14.10.2014 р. N 1697-VII)
Не допускається приховування від зазначених органів будь-якої інформації з питань оплати праці.
(статтю 35 доповнено частиною четвертою
згідно із Законом України від 20.05.2010 р. N 2275-VI)
(статтю 35 доповнено частиною п'ятою
згідно із Законом України від 20.05.2010 р. N 2275-VI,
частина п'ята статті 35 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 16.10.2012 р. N 5462-VI,
від 04.07.2013 р. N 406-VII)
(статтю 35 доповнено частиною шостою
згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 77-VIII)
За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.
|
|
Президент України | Л. КУЧМА |
м. Київ | |